Так вже вийшло, що люблю я подивитись всілякі мордобої. Не всі, звісно, а тільки ті, що проводяться в спеціальних приміщеннях за правилами і з суддями. Не плутайте з вуличними п’яними дебілами з ножами та кастетами.
Так ось, лежачи пізно вночі, додивляюсь на планшетику двогодинний фільм-огляд про великого японського боксера Наойю Іноуе, і по закінченню, пропонує мені YouTube ознайомитись із зіркою українського ММА Ігорем Ярославовичем Вовчанчиним. Прямо три серії, по годині, лежать на якомусь каналі й чекають, поки я зверну на них свою увагу. З обкладинки дивиться на мене спокійне (скоріше, холоднокровне) обличчя типового бандита-спортсмена з 90-х. Фігура збита, як у Мірко Філіповича, або як у (не хочеться згадувати цього ватного ушльопка) Феді Ємельяненка, та його (Фєдю) всі знають, буде легше зрозуміти.
Ну ок, думаю, клацну подивлюсь, що за бандюк, звідки й чим відомий. Клацнув… і відкрив для себе ЛЕГЕНДУ!
Як я, поціновувач боксу, К1 і трохи ММА, міг нічого раніше не знати про цього великого (без іронії та сарказму) спортсмена?!
Одразу хочу сказати пару слів про те, хто він і де зараз. Ігорю Ярославовичу 52 роки (1973 року народження), проживає він у Харкові, під час початку великої війни з міста не виїжджав. Веде відносно непублічний спосіб життя. Відкрив свій спортклуб. Тренує. Має ресторан. Волонтерить, і судячи зі статей та фоток – великий молодець. Поважуха йому за це. Ну а за спортивні досягнення – просто мегареспект.
Далі буде багато емоцій, заздалегідь прошу вибачення.
Повернемось до початку. Бої без правил на зорі свого існування дійсно були без правил. Люди виходили в ринг вбивати один одного. Інакше, напевно, й сенсу брати участь не було. Це була бійка без рукавичок і будь-якої амуніції. Бити можна було всім і куди завгодно. Я подивився бій Вовчанчина, де він забив суперника ГОЛОВОЮ! «Піздець», скажете ви. Безсумнівно. Ногами по лежачому? Без проблем. Лікті в партері? Лупи. Больовий на праве яйце? Вперед!
Раунди тривали по 30 хвилин! По 30, бляха, без пауз і перепочинків! Бійці дев’яностих, як ви це робили? Як готувались? Чим вставлялись? Це ж просто неможливо!
Я пам’ятаю, як у березні 1998 року в Києві в «Палаці Спорту» проходив подібний турнір. Тоді, для тридцятиоднорічного американця Дугласа Деджа, бій закінчився закритою черепно-мозковою травмою і смертю через два дні в київській лікарні при інституті нейрохірургії. Так по-дурному, батько п’ятьох дітей із Флориди взяв участь у «Ukraine Against the World». Це просто епізод, щоб зрозуміти всю картину творящогося єбанатизму, суддівства, медичного супроводу і всього іншого, що має бути на подібних заходах.
Коротше, повернусь до Вовчанчина.
Цей кремінь при зрості 173 і вазі 95 кілограмів заходив в октагон із «горилами» по 160, 140, 120 кілограмів! Так, у ті часи це було можливо! Я подивився десятки його боїв. Це феєричний екстаз!
Могутні пиздюлі, постійні розсічення, зламані носи, щелепи, руки, ребра. Гіганти падають, як зрубані дерева. Бійці знімались зі змагань, коли дізнавались що там буде Вовчанчин.
Реально, хто любить єдиноборства і раніше не чув про Вовчанчина (чи це тільки я такий лох?), терміново відкриваємо свої ютубчики і насолоджуємось чудовим видовищем.
До речі, Вовчанчин на початку, займаючись кікбоксингом, мав честь битися з Віталіком Кличком (ще однією ЛЕГЕНДОЮ).
Давайте я одразу роз’ясню і поділю. Є Віталій Кличко – Легенда боксу, непереможений і неймовірно обдарований спортсмен, який, попри загальновизнану відсутність техніки і «корявість», досяг феноменальних результатів у боксі. Особисто я вважаю його набагато крутішим за брата Володьку. У Віталія неймовірний характер і воля до перемоги.
Так от, є Віталій Кличко – ЛЕГЕНДА боксу, а є Віталій Кличко – кінчений, сцикливий, жадібний, тупий, дегенерат – мер Києва. Коротше, ви мене зрозуміли – їх два Віталія.
Повертаюсь до бою з кікбоксингу Вовчанчин – Кличко. Перший – 85 кг і 173 см, другий - лось, 2 метри і 105 кілограмів. Уявіть, тоді таке вважалось нормально! Їхній поєдинок закінчився рішенням суддів на користь Віталіка. Ну і хуй з ним.
Перед тим як писати всі ці оди захоплення, я, звісно, довго рився в інеті в пошуках компромату :) У моєму розумінні, такий спортсмен не міг не заплямуватись у кримінальній історії. Тим більше, живучи в Харкові.
Раптом мені доведеться (як і з Віталіком) розділяти Вовчанчина на «дві персони». На мій подив, жодної інформації я не знайшов. Була одна стаття в телеграм-каналі, де анонім розповідав, що Ігор (після завершення кар’єри у спорті) зв’язався «не з тими людьми» і під прикриттям ментів возив із московії контрабанду та збирав гроші з вебкамщиць. Але вірити, чи ні, анонімним каналам – це вже ваша справа. А от те, що справді мало місце бути, і, як на мене, все ж таки кидає тінь на «велику людину» – це його присутність на похороні відомого кримінального авторитета на прізвисько «Батон». На похороні, до речі, був присутній і нахуйусопший мер Харкова Кернес.
Так що зв’язки напевно якісь були (або є). Не буду гадати і тим більше вигадувати.
У будь-якому випадку, мені дуже шкода, що наша медіа і спорт так мало розповідають нам про людей, якими ми дійсно можемо пишатися. Їх дуже багато в усіх видах спорту. Бокс, футбол, легка атлетика, фехтування, плавання, гімнастика, теніс… Не буду перераховувати відомі прізвища. Але залишаються ще немедійні, великі, про яких мало хто знає і говорить.
Зранку прочитав новину. У 2025 виходить американський фільм про Марка Керра (це боєць змішаного стилю, якого Вовчанчин опиздюлів двічі). Фільм називається «The Smashing Machine». Головного героя (Марка) зіграє Дуейн Джонсон. І в цьому фільмі знявся наш Олександр Усик. Так от Усик зіграв роль Ігоря (Ice Cold) Вовчанчина. Отака фігня малята.